Права батька дитини після розлучення фактично ніяк не звужуються і залишаються в тому ж обсязі, що були в шлюбі. Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Але насправді має місце своєрідне обмеження цих прав, що виражається у рішенні подружжя або суду щодо визначення місця проживання дитини з одним із подружжя. Якщо батько погодився на проживання дитини з матір'ю, то очевидно й погодився обмежити себе у постійному спілкуванні з дитиною. При цьому батько має право на побачення та спілкування з дитиною (ст. 153, 157 СК України). А мати дитини не має права перешкоджати батькові, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Мирним шляхом питання про проживання та виховання дитини після розлучення вирішити можливо шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей. На підтвердження даних домовленостей можна укласти нотаріально засвідчений договір про здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини, в якій батьки можуть визначити не лише про участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), а й встановити місце проживання дитини та порядок її утримання. Якщо все ж таки після розірвання шлюбу виникає суперечка з приводу місця проживання дитини, необхідно пам'ятати наступне. Сімейним кодексом України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за загальною згодою батьків і самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. (ст. 160 Сімейного кодексу України). Суперечка між батьками про місце проживання дитини може вирішуватися або органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору братимуть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають важливе значення. При цьому орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини. Суперечки про визначення місця проживання малолітньої дитини можуть розглядатися неодноразово, оскільки умови виховання дитини можуть змінюватись в залежності від різних обставин (стан здоров'я батька (матері) та дитини, можливості догляду за дитиною, поява вітчима (мачухи) тощо). Суд не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що суперечка вже була предметом розгляду судом. Однак, найчастіше дитина залишається проживати з матір'ю, і досить часто буває так, що вона всіляко перешкоджає у вільному спілкуванні дитини з її рідним батьком, не дає можливості брати участь у вихованні дитини, бачитися з нею, або навіть не надає інформації про навчання, медичних обстеженнях, проведення дозвілля їхньої спільної дитини. Законом встановлено механізм захисту одного із батьків від такої перешкоди з боку іншого. По-перше, статтею 158 Сімейного кодексу України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо, звертатися із заявою до органу опіки та піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею. Проаналізувавши умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, інших обставин, орган опіки i піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею батька. Однак, хочу звернути Вашу увагу, що хоча у Сімейному кодексі України і закріплено положення про обов'язковість виконання рішень органів опіки та піклування, проте ані органи Державної виконавчої служби України, ані правоохоронні органи не мають права змусити виконувати це рішення батька, з ким проживає дитина. Дане рішення не має такої ж юридичної сили, як і рішення суду. При цьому невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини, тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таке ж діяння вчинене повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення, – тягне за собою накладення штрафу від ста п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та тимчасове обмеження того з батьків, з ким проживає дитина, у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортним. засобом – до виконання рішення у повному обсязі (ч.4 ст.184 КУпАП) По-друге, якщо все ж таки право на спілкування з дитиною і надалі порушується батько має право звернутися до суду. Суд за результатами розгляду справи визначить способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні або систематичні побачення, можливість загального відпочинку, відвідування дитиною місця її проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Якщо ж, незважаючи на рішення суду, яким встановлено певний графік спілкування батька з дитиною, відбувається подальша перешкода додержанню встановленого порядку та графіка спілкування з дитиною, то варто звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду. Якщо і державні виконавці не зможуть допомогти у цій ситуації доцільно звернутися до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення до відповідальності за умисне невиконання рішення суду відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України. Зрештою, маючи всі необхідні докази того, що має місце ухилення матері від виконання відповідного рішення суду та продовжується незаконне обмеження у спілкуванні дитини з батьком, батько має право подати позов до суду про встановлення місця проживання дитини з нею відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України: «у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того із батьків, хто проживає окремо, може передати дитину на проживання з нею». Крім цього, особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальні та моральні збитки, завдані тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.